Святитель Миколай, або дiдусь Микола!

В сутінках буря-завірюха
Морозять ноги, ніс та вуха!
Пурга, як зграя, завиває,
Сніг в замети намітає!
Якийсь старий у двір мій шкандибав,
Той вечір його на шляху застав…

Чи то жебрак, чи волоцюга?
Не було раніш такого друга!
Вітер лютий продуває,
Стоїть на ганку та гукає:

«Ради Христа пустить…, благаю,
Люди добрі, замерзаю…»!
Боже Щедрий! Що ж робити?
Неможна в хату не впустити…

Бо то жива людська душа,
Яка теж хоче співчуття!
Стоїть нещасний той дідусь,
Тож пожалів його чомусь…

Заходьте в дім, незваний друже,
Якщо промерзли дуже, дуже!
Вечеря є вже на столі
Й відпочинете в теплі…

Старий той тричі поклонився,
У дверях перехрестився:
«З миром вас усіх вітаю,
Кращій долі вам бажаю…»!

Проходьте,  прошу, до світлиці,
На двох там будуть вечорниці!
Мої всі спати палягали,
Гостей так пізно не чекали…

От вам рушник, де можна вмитись
Й води джерельної напитись!
Ім’я, простіть, не називаю,
Бо як вас звуть іще не знаю…

Люди кличуть  -  «дід Микола»,
В моїм селі…, коли я вдома!
Інші кажуть: «Миколай…»,
За Чорним морем був мій край.

Тож, будьмо, старче, ми знайомі,
Прошу вас, ідіть до столу!
Тут і мед, млинці й гарячий чай…,
Такий у нас завжди звичай….

 «Цю їжу нашу, Боже, освяти,
Ісусе Спасе ,  -  захисти!», -
Молитву мовив Миколай:
«Щоденно хліб нам надавай…»!

Вся ніч в розмовах пролетіла,
До всього в діда було діло!
Що буде в Світі…, в Україні…,
Коли поругані святині…???

Мов янгол Божий щойно завітав,
Та вранці півень гучно заспівав!
«За дах й трапезу славлю Бога», -
Сказав раптово дід Микола:

«Бо час у вічність все стікає…,
Зоря на Сході знов палає.
Ось сонце сходить, обрій сяє…»!
Та очі мої промінь засліпляє…,               
Мить...! І діда поряд вже немає…

Post Scriptum:

Все було як сон, чи дорога до раю,
Того діда Миколу в надії постійно чекаю!
До хати моєї вночі приблукав,
Але його відразу тоді не впізнав…,
Премудрий старий та Святий Миколай…

19 грудня, 2022 рік.