Рослина в осені жовтіє.
Солодкі ягоди дає
Жбурляє крихітні насіння.
В надиї знову на своє.
Трава вже в тщєт не соковита.
Комахи крові напились.
Земля густим туманом вкрита.
Та все закінчиться колись.
Існує мрія золотава.
Примарно ходить коло нас.
Як всім приваблива я Пава.
Що кожним жестом грає джаз.
Дощу водиця з надусилля.
Вгоняя каплі до вугілля.
Квашню солодкую зліпив.
Та прах до праху притулив.
Сьогодні теж краса співуча.
Не менш, чим літом, чи весною.
Дивлюсь, як сонечко сліпуче.
Сія не жарко наді мною
Літа, літа мої юнацькі
під спів пташиний гомонять.
І доля грається як з цяцькою.
У співі том серця дзвенять.
Осiннiй роздум
© Copyright: Понкратов Игорь, 2022
Свидетельство о публикации №122121903902
Свидетельство о публикации №122121903902
Рецензии