Минув осінній сплін,
Пройшли нудьга і смуток,
Тепер не дощ шумить, а падає сніжок.
Кипить адреналін,
Приваблює набуток
Холодної зими, так схожий на пушок.
От тільки у душі -
І біль гіркий, і розпач,
Запитує весь час: "За що така вражда?"
Ракети - звідусіль,
Не затихає розпал*,
Надії пломінь згас, з усіх боків - біда.
В минулому - весна,
І літо пролетіло,
Осінньої пори надії не збулись.
Безжалісна війна
Гуде оскаженіло,
Від пороху й золи вже й сніг втрачає блиск.
Ще трохи і зима
Залишить світ надовго,
І в березневий чар покличе нас весна.
Поранена земля
Чекає на підмогу,
Та падає із хмар ракета навісна.
Життя - як на ножах,
Та не втрачає віру
У переможну мить над світом тьми і зла.
Закінчиться цей жах,
Ми вирвемось із виру,
А ворог хай тремтить, його чекає мла.
*Розпал - велике внутрішнє збудження.
Ворог хай тремтить
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122121607021
Свидетельство о публикации №122121607021
Рецензии