про маленьку висотку

Я отримав наказ боронити рубіж,   
не мамаєв курган, а Маленьку Висотку,
поміж двох бліндажів, непокорами між,
і себе не згубити, як в мотлосі голку.

Я отримав наказ в ясну ніч на Різдво,
аби злий басурман безталання не скоїв.
І ми дружньо зійшли на позицію втрьох:
я і мій кулемет і бляшанка набоїв.

О, яка та була , доріздвяная ніч !
Як дзвеніла душа і жеврілися зорі !
А опівночі град полетів увсібіч,
щоби стрягнути в серці, як шипик терновий.

Тільки вщух град ракет басурманин поліз
на мою висоту, як жебрак на монетку.
Позаріз не пустити його, позаріз.
І я тиснув в упор кулеметну гашетку.

Як останній набій віднайшов свою ціль,
я у серці відчув від осколка зомління.
Я отримав наказ і упорав суціль.
Геть не буде Різдва без доби Воскресіння.

І я вмить пригадав задля чого я жив,
і для чого стоїть Володимирська гірка.
І залишились вдвох поміж тих бліндажів
і моя висота і Народження зірка.