Коли висохнуть сльози відчаю,
І рядки допишу вірша,
Вже ніколи не стану іншою,
Бо померла моя душа.
Бо зерно, те що я посіяла,
У землі вже навічно спить.
Те, що доля йому відміряла,
Вже до скону мені болить.
Раптом ночі мої недоспані
Досягнули аж до небес...
Ну куди ж ти дивився Господи?!
Ну чому же ти не воскрес?!
Зупинилось життя між веснами,
Увірвалась війни імла.
Я ж ростила його і пестила,
Я ж молитвами берегла!
Час розплати прийде із вірою
І рядки допишу вірша.
Тій росії воздасться мірою,
Бо так просить моя душа.
Син
© Copyright: Татьяна Олексийчук, 2022
Свидетельство о публикации №122121400522
Свидетельство о публикации №122121400522
Рецензии