Лина Костенко. Веер мадам Полетики

Ліна Костенко. Віяло мадам Полетики 
Лина Костенко. Веер мадам Полетики            
Пер. с украинского Иды Дубровской      
   

Ідалія Полетика,
прославилася бабонька,
цькувала собі генія, знічев’я, просто так.
Тепер в музеях Пушкіна
зі стін очима кліпає,
за віяло ховається, коли екскурсовод

ні-ні та й скаже: — Ось вона,
та сама світська дамочка,
котра цькувала генія. Нікчемна, а й вона
отрути жменьку вкинула, де наклепи варилися,
і є в його загибелі також її вина.

Куди ж тепер їй дітися?
Безсмертя річ безвихідна.
Всі погляди спиняються на ній, на ній, на ній!
А що, мадам Полетико?
Позиція невигідна.
Тепер сиди у рамочці, прилюдно червоній.

Він щедрий, незлопам’ятний,
він виві тебе з ницості.
Без нього, без убитого, ну ким би ти була?
А так усі розплутують по вузлику, по ниточці,
вже років сто розплутують усе, що ти плела.

В Дантеса були крильця — сріблясті еполетики.
Він пурхав, ти звивалася — як жевжик і змія.
Воно, звичайно, бувши
дружиною Полетики,
годилось би залишити достойніше ім’я.

Ідалія, вродливиця, і очі з поволокою,
дитя розпусти графської, рождене без вінця.
Як ви цькували генія!
Безжалісно, толокою.
Чого ж тепер ти віялом прикрила півлиця?

Ідалія, сучасниця,
ну, як тобі сичалося?
Звідкіль взялося віяло, бо наче ж не було.
Чи ти ото прикрилася, щоб совість не пручалася,
щоб люди не побачили роздвоєне жало?

А треба ж було думати,
царі, Дантеси, Дубельти,
Ідалія Полетика, і всі на одну масть!
То небезпечно — генія цькувати.
Він у безсмерті страшно вам воздасть.


      Веер мадам Полетики.

Идалия Полетика
Прославилась как бабонька,
Травила себе гения из-за ничего,
Теперь в музеях Пушкина
Со стен глазами хлопает
И за свой веер прячется, когда экскурсовод

Нет, нет, да скажет - вот она,
Та светская мадамочка,
Что гения травила
Никчемная она.
Отравы жменьку кинула,
Туда где сплетни варятся,
И есть в его погибели так же её вина.

Куда ж теперь деваться ей?
Бессмертья речь безвыходна,
Все взгляды замирают на ней
На ней, на ней.
А что, мадам Полетика,
Позиция невыгодна?
Теперь сиди ты в рамочке
Прилюдно и красней.

Он щедрый, незлопамятный,
Он вывел из безвестности,
Без него, убитого,
Ну, кем бы ты была?
А так все расплетают
По узлику, по ниточке
Уже сто лет тому,
Всё то, что ты сплела.

Дантесовые крылышки- с блеском эполетики,
Юлил и извивался он, как ужик, как хвост змия,
Оно не удивительно, супружнице Полетики
Хотелось опорочить достойнейшее имя.

Идалия красавица,и очи с поволокою,
Дитя распутства графского,
Рожденье без венца.
Как вы травили гения
Безжалостными сплетнями!
Зачем теперь ты веером
Прикрыла поллица?

Идалия участница,
Ну как тебе сидится там?
Откуда взялся веер?
Ведь раньше не бывало.
Или ты прикрылась,
Чтоб совесть не корила,
Чтоб люди не увидели
Раздвоенное жало?

А нужно было знать тебе,
Цари, Дантесы, Дубельты,
Идалия Полетика,
Они на одну масть,
Совсем не безопасно
Гения преследовать,
Он своим бессмертием
Страшно вам воздаст.