Мий Листопад иде, гортае сторинки
Зчорнілих спогадів невтішної скорботи,
Пожовклу пам'ять залишає по собі,
Прикривши снігом вирви на землі
Там, де ступали хижака чоботи.
Збентежений, біжить мерщій,
Не хоче, щоб побачив світ земний
Горьові сльози, втаєні у схронах,
Лишає листя тополине часу-Крону.
Зібрав одежу – не свою, чужу,
І вдягся у чернече темне плаття,
Позичив білля сніжне на шляху,
Залишив плями від колишнього багаття.
Не хоче йти. Сповільнює свій біг.
Побачив, що пишу. На підвіконня сів...
Ти не хвилюйся, Листопаде, вдосталь
Ти настраждався з нами в лихоліть,
Складу в щоденник дні твої, всі, поспіль,
Іди вже, йди. Ти в серці. Заслужив.
30.11.2022
Свидетельство о публикации №122120107973
Лариса Геращенко 01.10.2023 11:19 Заявить о нарушении
Однак дуже дякую Вам - за небайдужість.
Мара Флоринская 01.10.2023 12:30 Заявить о нарушении
Лариса Геращенко 01.10.2023 12:50 Заявить о нарушении