У безліч сутінків поринуло життя –
Скорботи, болю нескінченну безліч.
Мотає доля павутинням, як сліпа,
Стежину до зими, настирливо впліта
Війну. Не доля то – недоля сиріч.
Зарано цього року випав сніг.
Невже ж то саван, в неминучий спомин?
Ні, маячня! Зневіра – то є гріх
Пустий, нікчемний. Від небес святих
Є Сила нам і Віра – в оберіг!
Тож бісам –
Жодних поступок
І жодних перемовин.
Готуємось до довгої зими.
Спливають дні у неосяжні темні ночі.
У вівтарі надій підживлюю свічки,
А на кануні – по загиблих у війні.
Без сліз. Щоб не осліпнути.
Бо пам'яті потрібні зрячі очі...
24.11.2022
У безлич сутинкив поринуло життя
© Copyright: Мара Флоринская, 2022
Свидетельство о публикации №122120107932
Свидетельство о публикации №122120107932
Рецензии
