Не знеструмити

Ще не ніч. Небосхил наготові
Проявити таємні шляхи,
Ден-не-де промальовує зорі –
Щось пророчать нам в долю вони?
Моє місто знеструмлене. Лячно.
Вікна – наче зіниці незрячі,
І невтомно спливають думки
У невтішні журливі рядки.
Вздовж стежини в провулку за рогом
Ліхтарів похилилися тіні,
Ніби впали вони на коліна
У смиренній молитві до Бога.
Що очікує Він? Каяття?
Чи врятується місту життя?

Все на дотик. Торканням біди,
Що пульсує, римує війною,
Залишає хижацькі сліди,
Їх не змити й святою водою.
Запеклися у вічності брамі,
Заважають загоєнню рані
Товстим шаром від лиха рубці
Не на тілі, на дотик – душі.
Не коротким, довгим замиканням –
Ніби спроба знеструмити пам'ять...

Ні, не вийде знеструмити. Ні!
Лють глуха підіймається. Марно
Біси гають всі сили свої –
Місто було і є незламним.
Не замкнути життя. Темна ніч
Не лякає – ланцюг блищаків
Простягнувся в небесні чертоги
По стежинах, по схилах, по сходах.
Миготять в підвечір'ї вогні,
Чинять опір обладі чужій –
Тут любов, що сильніше броні, –
Світлом в кожній долоні людській.

В Шлях чумацький зірковий вночі
Надсилаю слова: "Освяти!"

12.11.2022 Україна