Триптих Моё село
Життя гортаються, мов книга
І споминів тоненька крига –
Прозора як сльозиночки…
Триптих
Моє село
Моє село, кохане, любе –
Ти Батьківщини оберіг.
Тополі, клени, зелен дубе
І хати стоптаний поріг…
О, земле рідна, – в білім цвіті
Дерева, що садив колись…
Озвіться в тім зеленім літі,
Де йшли задумливо воли…
Ще молоді Татусь і Неня,
Щасливі й радісні, мої.
З сестрою ми росли, як зерня.
Дитинства рай в очах стоїть…
Моє село – то біль і радість,
Назавжди піснею в душі,
Бо тут жили – мій Дід і Прадід,
Тут перші написав вірші.
Тепер ви ангели небесні,
Оберігаєте завжди –
Де б я не йшов крізь зими й весни,
Від помилок і від біди…
Брели воли
Брели воли пісками, курно,
Неквапно плив за ними віз,
Від Сонця марево марудно
Дивилось в очі з під коліс…
Тяглася спека, вздовж, шляхами –
Край поля річечка вилась.
Дзвін полинав здалека, з храму.
Сріблилась ніжна ковила…
І край мій рідний в осокорах,
Як пісня в травах польових –
Полями віявся фольклорно
В красотах Божих, вікових...
05.07.2011р
Хоч замело давно…
Хурделиця-метелиця
Закралась в душу враз –
Що степом білим стелешся
І маниш без прикрас?
Малюєш заволокою
Картини із життя,
Вже нотою високою
В той край, без вороття…
Там митями короткими
Так весело було –
На ковзанці чоботями
Полірували скло…
Волосся розвівалося,
А очі як сміялися!
І погляд стрівся твій
З-під довгих красень-вій…
Хурделиця-метелиця
Все замела давно…
Казав, що перемелеться,
А в серці… йде кіно…
24.12.2012р.
Свидетельство о публикации №122113003384