Все потаємне виривається з полону,
Та особливо, коли плачеш під дощем.
Навушники у вухах. Йду додому.
Відкрию двері запасним ключем.
Зніму взуття. Холодні сині ноги
Зарюмсали, бо прагнуть у тепло.
Під ковдру їх, а заразом тривоги -
Сьогодні знов від стресу понесло.
Чекають свого часу мандарини:
Гниють, сумують, гинуть… та лежать.
Від неспроможності поглинути новини,
Дивлюсь світлини друзів, що не сплять.
Мій «підлітковий» день пішов у безвість,
Загинув просто, заховався в свою тінь.
Цей розпач, неосяжний та кремезний,
Мене звалив із ніг, замкнувши поміж стін.
Не засинається. Перечитаю знову
Рядки, що наче вівці, кличуть сни.
Меланхолія, параноя… Все по колу.
Тепер я знаю як буває восени.
як бува восени
© Copyright: Ольга Рытикъ, 2022
Свидетельство о публикации №122112908116
Свидетельство о публикации №122112908116
Рецензии