Жiночка-радфемiнiстка

Жіночка-радфеміністка
В війни найскрутнішу мить
Покинула рідне місто,
А батько в окопі сидить.
В теплому кріслі пише
Про клятий патріархат
А син десь навіки залишив
В холодних руках автомат.
Забувши, хто землю рідну
Боронить вночі і вдень
Стогне, яка вона бідна,
Під плач депресивних пісень.
Забувши, хто дав їй можливість
Сидіти в безпеці й теплі
І пестити власну вразливість -
Клеймо ставить всім на чолі.
Чоловіки їй всі винні,
Вона ж - сама чистота
Вдає з себе повну скриню,
Насправді - душею пуста.
Всіх хлопців бездумно згрібає
Під свій особистий суд.
А дехто з них оберігає
Її рідний дім від паскуд.
Звертає увагу всюди
На постраждалих жінок,
А іншої статі люди
Не варті її думок,
Не варті і ті, хто не з нею
В її мізандричній війні.
Вважає, що фемки - це феї,
А інші - принцеси в труні,
Які тільки того й чекали,
Що прийде й звільнить їх "сестра".
О, щось мені так нагадала
Ця сумно знайома гра!..