Глазами ребёнка

Очима дитини.

Розповідає донечка.

Зазвичай діти вірші читають
Про матусь та природи красу,
Про метеликів, сонечко, м'ячик...
Але я розповім про війну.

Як хиталися вікна й стіни,
Як лякав мене вибухів грім,
Як ховалась за мамину спину,
Як ми поспісхом кинули дім.

Як були, Бо зна де, як тікали
В укриття від ревучих сирен.
Обіймаючись мовчки бажали
Дочекатися гарних новин.

Мама плакала, тато сварився,
Пес тихенько ховався в куті.
Уся наша родина молилася,
Щоби встояв наш дім вдалині.

Повернулись. Ті дні - наче спалах,
Та ніяк не припиниться жах.
По садочках, домах й по школах
Недитячий ховається страх.

В хаті світла нема, інтернету,
Сидимо при свічках, в тишині,
Без опалення, без туалету.
Наче ми живемо в глушині.

Що таке - майже рік - для дитини?
Ціла вічність - в обіймах війни...
Що на згадку мені залишилося?
Звук тривог, запах шин, лячні сни.

Я маленька, я хочу радіти
Усьому на своєму шляху!
Прошу я допомоги у Бога:
Припинить цю безглузду війну!