Посміхнулась, доторкнулась теплотою
до зустрічних душ, що змерзли і сумні.
Ні найменшої хвилиночки покОю,
на сьогодні не судилося мені.
Зігрівала їх словами вогняними,
веселила їх піснями про весну...
Що із того, що на вулиці так зимно,-
я їх в радість первозданну одягну.
Сумно? Так. Навчіться,як прийдЕться, жартувати навіть про сумне.
Хай бува не солодко на серці,
а проте і це колись мине.
Тож всміхайтеся попри біль і втому,
мов, насправді, живетЕ в Раю.
З часом всі вертаються Додому
і прекрасний Едем впізнають.
А допоки нам Земля гостинна
мешкати свобідно надає,
треба, наче люблячій дитині,
бути вдячними за все, що є.
Вдячнiсть
© Copyright: Ева Сокол 2, 2022
Свидетельство о публикации №122112705757
Свидетельство о публикации №122112705757
Рецензии