Спуститися би зі сцени в партер
І дивитись, як день народився й помер
І не перебільшити своїх почуттів
З великої сцени, де голос тремтів
Мого драматизму вистачає на двох
Але з великою сцени я геть роблю крок
Зі спокійним та ніжним відчуттям прийняття
І роль трагічна моя вже стає не моя
І кожен із днів народиться й помре
Ми не контролюємо нічого й ніде
І хоч сьогодні темно, але світять вогні
Бог веде лиш туди, куди потрібно мені
***
© Copyright: Алина Шомина, 2022
Свидетельство о публикации №122112600245
Свидетельство о публикации №122112600245
Рецензии