У цьому бедламі не витримать довго думкАм,-
ракети і дрони, зґвалтовані діти і мами...
і тягне мотузку, тремтяча від болю, рука...
натури безвольні таке учиняли віками.
Повиснуть на дубі і вИсіти там до весни,
а душу свою обректи на пекельні страждання...
даремна надія - позбутися, врешті, війни
віджити на білому світі, в бедламі, востаннє.
Життя - поза часом. І смерть поза часом, мабУть.
Накладені руки на себе нічого не змінять:
не вдасться сховатись від горя. До звіту призвуть
у втіленні новім Господнім благим повелінням.
ПрийдЕться сплатити за хибність тодішніх думОк,-
відчути жагу до життя, попри біль і наругу...
ти - Маріо, білка, що вічно несеться по кругу,
не маючи права на власний, обдуманий крок.
Марiо нова версiя
© Copyright: Ева Сокол 2, 2022
Свидетельство о публикации №122112102473
Свидетельство о публикации №122112102473
Рецензии