Така вже доля, може, Божий час… -
Не знаємо, смиренні перед Богом,
Не може віддаль віддалити нас,
Ми в серце не впускаємо тривогу.
Радіємо, що маємо зв’язок,
Коли нема його, то знаємо, що буде,
В моїй уяві, стільки вже казок…
Знов листопад минає, скоро грудень!
Вже котрий рік… То ковід, то війна…
Все відкладає доля нашу зустріч,
Він там один, тут також я одна,
У мріях летимо лише назустріч!..
Ось подзвонив, з роботи, на шляху,
А я кричу: -Дивись перед собою,
Автівок на шляху – без продиху,
Пізніш порозмовляємо з тобою!
Такий він в мене!.. Краще промовчу,
Щоб не хотілося нікому його мати,
Вуста закрила, все, тепер мовчу,
Слова для нього буду добирати!..
Для нього всі найкращії слова,
Так ніжненькі… Буду пестить душу…
І він мне словами зігріва,
Душа у нього… так, великодушна!
20.11.2022.
Така вже доля
© Copyright: Людмила Дзвонок, 2022
Свидетельство о публикации №122112007185
Свидетельство о публикации №122112007185
Рецензии