Живу я завдяки...

Живу я завдяки віршам,
Та завдяки увазі Бога…
Де я блукав - не знаю сам,
по невідомими геть дорогам…

Як сил немає нести хрест
і Час – мій  ворог, а не Вчитель,
натхнення раптом із Небес
згори дарує мій Спаситель…

Як біле ангельске крило
я розкриваю лист паперу…
І зразу в душу ллє перо
цілющу для життя етеру…

Йдуть вдалину думок сліди
від бід спасінням до світанку…
Та доти зміст усіх рядків,
не сфокусується у крапку…

Так слід, прокладений в піску
віків пустелі по краплині,
не згине після на віку,
ведучи к джерелу в долині…

Й, можливо, в саме тих краях,
той слід когось в житті направить…
І на роздоріжжі вірний шлях
одній із душ покаже навіть…

Розкажуть декому сліди,
що все життя - Шлях Мандрування...
Що з волі Долі він завжди
пройде і це випробування…

Що серцем він не в самоті…
Що світ цей зовсім не ворожій…
Що Час - лише пісок путі
в Небесній Склянці Часу Божій…

Життя – це первісні слова
якого ми змогли торкнутись…
Стучіть! Яка б проблема не була -
і двері можуть відімкнутись…

Душі, в яку б пустелю не зайшла,
Спаситель зможе відгукнутись.