Сходинками метро

Ми пірнаємо вниз, в андеграунд підземки метро,
І навиворіт у метро  вивернут навколишній світ.
Щаблі сходів ведуть нас повз часу чужих світів,
Вниз, за поворотом поворот, і далі знову нагору,
Але чи зможемо ми повз кожного з них байдуже пройти
І в душі зберегти крижаний спокій і недоторканий мир?
Ми крокуємо далі від холоду вчорашніх незагоєних образ,
Але світ не стає не теплішим, не більш безпечним для нас.
І нашу душу, як мурахи по шкірі, долає неприкритий сором,
Але наші прояви невиразні, і на лице надягнений маски шолом.
Згодом, коли вже є досвіт різноманітних вчорашніх помилок,
Скільки мерехтить водночас різних метушливих думок?
Ми крокуємо, від сонячних часів до негоди і навпаки,
З кожним обертом, піктораль сходинок нас вгору веде залюбки,
Де наступний "невдалий день" ми би кращє взяли в лапки.
Але не обійти кожну мить, навіть потім, з часом,
Як не викреслити кожного слова з крилатої строфи...
І ми залишаємся за звичкою осторонь на цих сходинках,
І на зустріч швидко мчать лише різноманітні думки...
Ми знову кудись по цім сходинкам повертаємо,
Перетинаючи кожен вимушено побутовий урок.
Так бажалось кращого та радісного майбутнього,
А робимо те, що повинно і маємо, кожен свій крок.

p./.s: на фото — світлини "Харківського метро" в Берлінській підземці.

 *

Мы ныряем вниз, в андеграунд подземки метро,
И наизнанку вывернут  в метро окружающий нас мир.
Ступени лестницы ведут нас мимо времени чужих миров,
Вниз, за поворотом поворот, и дальше снова ввысь,
Но сможем ли мы мимо каждого из них безразлично пройти
И в душе сохранить ледяной покой и нетронутый мир?
Мы шагаем дальше от хлада вчерашних незаживающих обид,
Но мир не становится ни теплым, ни более безопасным для нас.
И нашу душу, как мурашки по коже, одолевает неприкрытый стыд,
Но наши эмоции невыразительны, и их прячет защитная светская маска.
Впоследствии, когда уже есть опыт различных вчерашних ошибок,
Сколько в одночасье проносится различных и суетливых мыслей?
Мы шагаем, от солнечных времен до ненастья и наоборот,
За каждым поворотом, пектораль ступеней лестницы нас вверх ведет,
Где следующий "неудачный день" мы бы лучше взяли в кавычки.
Но не обойти каждое мгновение, даже потом, со временем,
Как не вычеркнуть каждого слова из крылатой строфы...
И мы остаемся, по привычке, в стороне на этих ступенях,
А нам на встречу быстро мчат только всевозможные мнения...
Мы снова куда-то возвращаемся по этим лестницы ступеням,
Пересекая в движении каждый вынужденный бытовой урок.
И нам так хотелось желанного — лучшего и радостного будущего,
А делаем то, что можем и должно, за каждый свой шаг в положенный срок.