Жанна Дарк. Часть 1

За горами гори,
За полями поле,
Б'ється річка об пороги,
П'ють воду корови.

По-над хмарами високо
Орлиця ширяє,
І простори пильним оком
Своїм оглядає.

Тут широкі пасовиська
І безкраї ниви,
Дорогою їде військо,
Й генерал із ними.

Сумно в далечінь утупив
Лицар свої очі,
Уві сні до нього трупи
Приходять щоночі.

У часи середньовічні
Вирували війни вбивчі,
Французи проти англійців
Воювали вже сторіччя.

Франція спливала кров'ю,
Й окупована стогнала;
Французам на полі бою
Щось фортуна не сприяла.

Люди втратили надію,
Військо занепало духом,
А англійці вже раділи,
Наливали мед у кухлі.

Генерал зі своїм військом
Відступав із поля бою;
Франція упала низько,
Не пишалася собою.

Кавалери-ветерани
В обладунках важелезних
Від англійських стріл тікали,
Як салаги, якщо чесно.

У битві під Азенкуром
Вдесятеро більше військо
Кинулось на амбразуру
Й поступилося тактично.

І тепер після поразки
Й нечуваної ганьби
Із вогнем у грудях згаслим
Поверталися вони.

Військо саме проїжджало
Повз селище Домремі, -
Дітлахи, як кошенята,
Бавилися у траві.

Лиш одне було серйозне
Поміж ними дитинча,
По щоках лилися сльози,
Гнів і смуток у очах.

Незвичайну цю дитину
Звали Жанна, і вона,
Попри вік свій невеликий,
Була янголом села.

Піклувалась про стареньких
Й знедолених, як зайчиха,
У грудях її маленьких
Серце билося велике.

Рік за роком проминає,
Франція страждає;
Наша Жанна, як троянда,
Росте й розквітає.

Якось Жанна наодинці
Прогулянкою у лісі
На галявині спинилась,
Сонця диск у небі вИсів.

І зійшов до неї з неба
В супроводі двох святих -
Катерини й Маргарити
Сам архангел Михаїл.

І приніс до неї звістку,
Що обрав її Господь
На важку й почесну місію -
Відродити той вогонь,

Що палав колись у грудях
Французьких чоловіків,
Що тендітна квітка мусить
Повести у бій дядьків.

"І на голову дофіна -
Спадкоємця короля -
Одягнути ти повинна
Корону, доню моя."

Приголомшливі новини
Спантеличили її:
"Я повинна? Я ж невинна...
Але Франція в вогні!"

Так минає кілька років
Міркувань, приготувань,
І дівчина синьоока
Позбувається вагань.

Вона їде недалечко,
У містечко Вокулер,
Комендант цього містечка -
Ветеран і кавалер.

Жанна просить коменданта
Супроводити її
До дофіна. - "Що за жарти?
Їдь, дитино, в Домремі."

Всі присутні реготали,
Та коли той регіт вщух,
Жанна спокійно сказала:
"Я сюди ще повернусь".

В ті часи було пророцтво,
Що Францію занапастить
Її чарівне жіноцтво,
Й воно ж за неї відомстить.

Жанна, ввічлива і чемна,
Підкорила Вокулер,
І мріяв про неї таємно
І юнак, і кавалер.

Завітав до неї в гості
Рік потому Сьєр де Мец:
"Дівчинко, ти тут ще й досі?
Їдь до матері й овець".

Жанна мовила спокійно:
"Місьє, даруйте, що зухвала,
Але мій Цар мене покликав,
Щоб я про Францію подбала."

"То хто ж твій цар?" -
"Мій Цар - це Бог!"
Її дух і шарм
На багатьох

Уплинули. Цей чар, цей жар
Світив, як уночі Стожар,
В її очах палав вогонь
Й пелюстки падали з долонь.

"Гаразд, я дам тобі загін,
Це ризик і загроза змін,
Та вже про тебе резонанс -
Плітки й чутки на весь Прованс."

Жанна хутко вирушає
До дофіна у Шинон,
Охороняти її має,
Як зіницю, той загон.

Терлися й рипіли сосни,
В лісі птах, і звір, і гриб;
Й Жаннина чарівна постать -
Цариці звірів, птаства й риб.

А в сіро-зеленому за;мку,
На троні, як шампіньйон,
Сидить дофін ще зранку,
Твердий для нього трон.

Бургундія вже скорилась
Англійському королю,
А Франція опинилась
На самому краю.

Дофін вже чув розмови
Про Жанну з Домремі.
Побоюючись змови,
Він вирішив її

На щирість перевірити
І на пророчий дар,
І попросив посИдіти
На троні юнака.

І коли Жанна увійшла -
Дивилися усі,
Та короля вона знайшла
У натовпі осіб.

"Королю любий, ви молились,
Те бачив Бог і передав,
Що Франції я знадобилась,
Король мене потребував."

Дофін уражений бажає
Поговорити віч-на-віч;
Вона його переконає
Обов'язково, звісна річ.

Попереду її чекають
Підозра, допит, Орлеан,
Та Жанна всіх переконає,
Що Франція в її руках.

ДАЛІ БУДЕ...