З зими не барвилось заплутане волосся,
Шукаю в роздумах сенс існування й сили,
Хоч на хвилину, зараз, та здалося,
Що маю ще багацько їх і віри…
Лютневий настрій не лишає темну постать,
Дівочі вигини посунулись у смуті,
Раніше посмішок, здавалось, було вдосталь,
Сьогодні хочеться спокій знайти в отруті.
Не буду скиглити про втрачені надії,
Нацупивши ярмо комусь на вуха,
Блукавши в сутінках, шукати щось без цілі,
Кричати голосно коли ніхто слуха.
Косою сивою зітру з обличчя сльози,
Незламна віра вже давно на ладан дише,
Як знов повірити, що вдасться, що вдалося?
Або навчитись не засмучуватись більше?
Засів так глибоко й надовго, неможливо.
Оговтаюсь колись від тої смути,
Тримаюсь, хоч немає більше сили,
А за вікном настане скоро новий лютий…
Лютий
© Copyright: Ольга Рытикъ, 2022
Свидетельство о публикации №122110807721
Свидетельство о публикации №122110807721
Рецензии