Знову виє повітря у Вінниці… Знову
переповнює лють звично хворі серця…
Знову тіло до зустрічі з небом готове,
хоч і зовсім не хоче такого кінця…
Знову лізеш в кишеню за чорним екраном,
щоб відправити янголу теплий «привіт»…
Знову тихо верзеш кострубату осану
тій неділі, в яку був початий цей світ…
Знову краєш слова, як останнєє диво
перетертого в порох земного буття…
Знову гірко всміхаєшся мріям зрадливим
і жалкуєш про пізнє й пусте каяття…
Знову
© Copyright: Александр Ноцкий, 2022
Свидетельство о публикации №122110705743
Свидетельство о публикации №122110705743
Рецензии
