Не заспокоїти богів:
Вони в любов свій огортають гнів,
І, оксамитом оповита,
Вона своє збирає мито
З таких сердець, що досі не горіли.
Вони й не знали, що існують крила,
А знали калькуляцію лише,
А також елоквенцію кліше,
І у пітьмі цей острів чарівний
Серед поранень сяє, мов бурштин,
Тепер розшифрувати легко сни,
Намалювавши кадри в молескін.
Острiв
© Copyright: Марина Чиянова, 2022
Свидетельство о публикации №122110603181
Свидетельство о публикации №122110603181
Рецензии