Сонет 361 петрарка. ua-en

Сонет 361

 
Раз по раз каже дзеркало мені:
– Душа стомилась, убуває з тіла
І звична спритність, і колишня сила.
Що ти старий – не приховаєш, ні.
Природі підкорися без борні, –
Змагатись марно старість би хотіла.
Так раптом, мов вода вогонь згасила,
Проснувсь я, досі живши ніби в сні.
Вже знаю добре, що життя минає,
Що двічі в світі ще ніхто не жив,
І в серці слово все частіш лунає
Тієї, що була як диво з див,
Що рівних їй на всій землі немає,
Владарки дум моїх і почуттів.
 
©Франческо Петрарка (1304–1374)
©Григорій Кочур (1908–1994), переклад з італійської
© Maryna Tchianova, an adaptive translation into English,

A mirror tells me day by day
The soul is tired, leaves the body,
Your movements that no longer sway,
Your power that will strike nobody...
You can't conceal your age no more,
How do you live now and what for?6
Obey the nature with no fight,
Your age would like to win, this might
Of yours that you've run out
Of is now filled with doubt.
You are awake inside a dream,
A fire's touched by water stream.
I know so well life is to pass,
And there's no second lifetime. Past
Will ring in verse of words diverse -
Life was a miracle at first.
Her voice that had a rule of world
Will shine as restlessly as pearls.
 
©Франческо Петрарка (1304–1374)
©Григорій Кочур (1908–1994), переклад з італійської
© Maryna Tchianova, an adaptive translation into English, 2022