ПромОвчати... хай промовля сльоза,-
не втрималась, сковзнула по обличчю.
Незвичним просторІкувати личить
там, де мудрець ні слова б не сказав.
Я промовчу - розбіглися слова,-
Героя знов привЕзли в домовині...
ще юний зовсім... очі, мАбуть, сині.
І шита-перешита голова...
Сховатись ніде від того жалЮ,
що ходить, мов примара, біля хати. Шепочуть губи, наче до маляти:
"Мій хлопчику, я так тебе люблю!.."
Мовчу. В моєму віці тре' мудріш
сприймати і чуже, і власне лихо...
Мовчу. Та як навкруг нестерпно тихо,-
немов ніколи не бувало гірш.
До праху - прах. Проте розради слів
у цю хвилину просто не існує...
піп завчено співає : "Алилуя!"
Хоча нікого "не бере" той спів.
А хтось з людей "Калину" розпочав
і всі селяни дружно підхопили...
Така була у тому співі сила,
що запалала гаснуча свіча.
Сила
© Copyright: Ева Сокол 2, 2022
Свидетельство о публикации №122110407488
Свидетельство о публикации №122110407488
Рецензии