Осiнь

Росте печаль, ростуть турботи.
Диктує осінь свій режим,
і Вінниця уже гортає ноти
дощем замріяним своїм.

Доносить вітер яблук запах,
над Бугом чайки голосять,
туман висить  на хвойних лапах,
і журавлі у вир летять.

Темніє за вікном так рано,
сторінка книги шелестить,
і привид бродить Левітана,
і хоче ще лимон цвісти...

І знову милі ці турботи,
дитинства ж поклик – ледь знайти,
як вата з неба - білий спротив -
тікає молоко з плити...

І подих осені вже всюди,
летить під ноги жовтий лист,
а в нас - ілюзій повні груди,
які пташиний навіває свист.

Не віримо ми в розставання
з липневим млінням і теплом,
як на уроках малювання,
вглядаємось в пейзажі за вікном...

І наше серце все ще прагне,
в  св'яті улюблені місця,
до трав, тепла, птахів, нас тягне
в димок багать бродяжих до кінця.

Ідемо в даль вітрилом сивим,
світанка промінь гріє лід,
і осінь юна, ще невміла,
облизує наш слід ... 

– з книги «ЗБІЖЖЯ»