Ми, поете, з тобою тим схожі,
Бо байдужі до власної тіні,
В дні яскраві та в дні негожі
Не завжди зрієм сіре й синє.
Тягарем важким ляже слово
На крихкі паперові рамена,
Відбирає частіше мову,
Що сумуємо знов таємно.
Творимо восени у муках,
Ми народжуєм щось особливе,
Хоче бути воно і буде,
Бо у мові й любові сила.
Нові війни - нові герої,
Та й поети нові - розумні,
Їхнє пір‘я не знає неволі -
Їх частіше уражує струмом.
Мій набуток - то мій усесвіт,
Я за нього стою горою.
Ми, поете, з тобою схожі
Та не зрівнюй мене з собою.
Що 100 років тому - що зараз:
Не зів’януть слова як квіти,
Зрозумій то нарешті, мій брате -
У поетів немає віку.
у поэтов нет возраста
© Copyright: Ольга Рытикъ, 2022
Свидетельство о публикации №122110108723
Свидетельство о публикации №122110108723
Рецензии