Збiжжя

     Ми маєм тягнутись до світла всякчас
     й молитись уперто, що смерті для нас
     немає, тому що насправді у тої пітьми
     катма інструментів інакших, - лиш ми!

     Ще один мій поетичний урожай, моє чергове збіжжя. Ліричне збіговисько. Якщо здолали два-три вірша і не зачепило, ідіть з миром, - чим багатий...
     І все-таки я люблю вас і це недолуге життя, обійняте вітром змін.

     Ні правди вже не хочу, ні брехні,
     ні пристрасті – жадоби, -
     віддайте право лиш мені
     у просторі своєму жити без хвороби.

     Я сам знайду любов і біль,
     слова, лице, і шкіру, -
     залиште право вибирати ціль,
     прем'єри день. А, надто, – віру.

     Мій припис, і сюжетний хід,
     і роль зіграти дайте.
     Не обіцяйте довгих літ,
     і моїх, прошу, не чіпайте.

     Узнати згоден в переддень
     свій час фінальний -
     не треба тільки побрехень,
     посвят в чужії тайни.

     Якщо мені не вгамувати вже
     смертельну спрагу, доки зникну,
     любити дайте - хай Бог береже! -
     кого уже люблю одвіку.

     Хай творчий вітер, мій земляк,
     зірве вітрила зашморгом на шию, -
     мені даруйте привілей писати так,
     як вмію.