Семь жизней

У першому житті ти був моїм рабом,
А я корила собі губи і серця.
Ти був додатком до скарбів й манірних шат,
Нас проковтнув тоді полиновий Содом
Не обирали гідного кінця
Тобі мій шах, мені твій ніжний мат.

І в другому житті ті ж самі очі
Мене лякали сяйвом альбіноса.
Я лицар твій, ти Дама мого гербу.
Кидала погляди мені пророчі,
А ще троянди, що летіли скоса.
За тебе на трибунах всіх роздер би.

У цьому поєдинку відлетів я
На небо, ти - за мною, не барилась
Ціаністого калію доріжка
Тебе чекала і людське злослів’я.
У третьому житті ти відродилась
З народження прикутою до ліжка.

А я ж твій лікар, так раптово склалось
(Хоча ти ж знаєш випадковості невипадкові).
У тебе я вдихав життя натхненно
Навколо горя щастя  оберталось.
Твій голос я впізнав при першому же слові.
Та я мовчав весь час як пульс у твоїх венах.

І знову наші душі розлетілись,
В четвертий раз я у жіночій оболонці.
Волосся, мов вогонь та трав’янисті очі
На грудях моїх змії вірно грілись.
Були моїми тілоохоронцями.
Я –відьма, ти - не знаєш, чого хочеш.

Мій інквізитор, знов йдемО на барикади.
І конфронтація позицій – надважлива.
Мене вогню очисному віддати
Ти ладен,не вдивляючись у вади.
Хоча природа твоя хтива
У тобі просить: не карати, а кохати.

Та ти спалив і почуття до мене, й саму мене.
Тобі клинок Іуди все ж свої всадили
У спину, саме спину,а не груди.
Підступно кинули у жижу Сени
Ех, у  четвертому житті теж начудили -
Ми лиш цеглинки дві у  кам’яній споруді.

В наступному відродженні душі
Я жертва необдуманих маніпуляцій,
А ти пірат, вивчаєш гаманці й  моря,
Складаєш гімни та приборкуєш дощі.
А я сама невинність,що зростала між акацій.
Я позашлюбна  донька короля
Серцями ми зліпились як кліщи.


Та хто нерівність соціальну відмінив?
І наші іскри згасли так й не запалавши.
Ми милість Божу в розпачі втопили
У міленіумі втрачених віків.
І поклик Ангелів в собі замаскувавши,
Радіти намагалися щосили.

У паралельних вимірах один без одного
Та вшосте помилитися – це звичка.
Я детектив, англійської породи
Прибічник логіки та надприроднього
Одружений,обожнюю індичку,
Запечену у свято за нагоди.

Століття девятнадцяте механізує прогресивно:
Ти продаєш у лавці  чорний шоколад.
Тендітна дівчина-селянка із сірими очима.
Красива незбагненно та провакативно,
У тобі я знайшов свій Рай та Ад.
Сором’язливо смикаєш плечима.

Я зраджую дружині із віями твоїми.
Твій дотик,наче масла хід по хлібу.
І шрами  ти заповнила собою
Та відродила ніжно так, зануривши у мрії.
Втекти з суспільних норм – це не без сліду
Мій сумнів став уже мені труною.

Я не покинув Емілі сварливу.
Тебе добили вуличні пліткарки.
Словами викарбували вони тавро
З дощу грибного у жорстоку зливу
Потрапили ми ,не уникнув сварки
Сховав я від усіх своє нутро.

А ти померла від бронхіту,
Він викрав те повітря із легень
Що я вдихав під час коханих тих ночей.
Я згас під старість від енцефаліту.
Отак ми звикли марнувати щастя день.
Найкраща ти була з-поміж усіх речей.

Я не казав тобі,хто ти для мене
Та говорили очі замість слів,
А ти чекала вияву любові
І танули сніги,і шелестіли клени.
Я все-таки прошепотіти навіть не зумів.
І пив-впивався  мигдалевої твоєї крові.

У цьому сьомому житті
Серед первинних і вторинних реінкарнацій
Не відпущу тебе, впізнала по мурашнику
Що бігає по шкірі, на меті
Вже не теорія, а практика душевних дислокацій
Крізь сонця відлік  -  дежавю і вже не страшно.

Сказати речення, що консервують мій язик,
Цукрують нерви, наче так і треба
Я тебе несла в собі крізь галактики
І не кажи,що ти від мене вже відвик
З тобою я – це Всесвіт, а без тебе як амеба
На шість життів нам вистачило практики.

Я вимовлю, що я тебе БОЖЕволію,
Волію тебе бачити у своїх крихтах,
Дзвонити мовчки і кидати трубку,
Удвох вбивати сум-меланхолію
На мовах всіх,  численних манускриптах
Словом «кохаю» розпалювати грубку….