Мозаика потерянных душ

Мозаїка заблудших душ

***
Двадцять другий мій січень минає,               
Я потрапив у всі пастки,
Проклинаю ворота до раю..
Ми  не будемо більше близькі.

Тобі квіти щодня надходять,
Не цікаво : «чому» і «від» ?
Та це я на останніх сходах
Розламати хотів твій лід

Ти кричала : «Огидний,нестерпний!»
І штовхала мене під ніж,
Я ж з вишнями такими терпкими,
І прохав : «Хоч одну,але з'їж»

Наші діти не підуть до школи ,
І останній дзвінок їх не жде.
Погляд злий твій кричить : ніколи !
З точки А і до точки D

«Коаліція наших губ неможлива», –
Невпинно так кажеш ти.
Серце я б насадив на тризуб,
Болю злива омиє хрести.

Бог заявку не прийняв мою,
І великі черги за щастям.
Та не бійся,коли я дзвоню..
Прийми сповідь мою і причастя.

І щодня мене бачачи знову,
Ти не скажеш жадане «привіт»,
Не обіймеш мене теплим словом,
Все тому,що у мене СНІД.



***
Коли,здається,що усе вже втратив,
І душу сумніви гризуть,примножуючи біль,
Ти пам’ятай, що твій кораблик долі,
Що у незгоди трапив,випливе у штиль
І хай там як,забудь усе,що бачив..
Згадай : тебе у Всесвіті чекає хтось..
Лиш тим живи,що бог тобі назначив,
І прийде час затьмариш ти когось
І пройде час, про сум свій не згадаєш,
Відлунням сміху спогад пролетить!
Цінуй ,будь ласка,те, що маєш,
І не сумуй, що поки не фартить!









***
88 серпня
 в мені народилась пліснява
нашатир пахнув так нестерпно
молоко на губах твоїх скисло

ти як Холмс  в мені порпався боязко
і до дна  -  еліксир моїх молодостей
я ж вже 8 життів відборолася
і в 9 тілі так морозно

на сторінках минулих так весело
посміхались собі ми з альбомів тих,
що спалив ти пізніше,  закреслив все
ніжність, біль і цинізм – я твій триптих

і коли ти відмолиш мене у віках?
ти ж як всі :  за обгорткою вірно ходив
і не чув моїх муз, не читав альманах
з карколомних памфлетів і м’ятних листів

48 жовтня
В тобі прокидалася совість
Не хотіла я бути у сотні,
Заклював ти мою свідомість




X vs. Y
Млявість твоїх вікон
Не пускає мене додому,
І ноги як з пластиліну,
І ліпить з них форму втома

У площині гучних аудиторій,
Ми вивчені координати :
Ти - ікс,а я - ігрек, у нашій історії
Допустимих значень багато

Ти завжди підмет у спільному реченні,
Усе називаєш своїми словами,
А я є твій присудок, дію приречено
Конкретизую бажання між нами.

Я поглядом спраглим твоїх жовтих вікон
Мозолю п’янку порожнечу..
І не наважусь  постукати в двері
Пробач мою недоречність.
 







***

А  я не хочу,щоб моя смерть стала для тебе лише звісткою…
Лише подією на тлі життєвих перепон…
Я хочу до землі лягти не просто кісткою,
Вільно летючою енергією  і без заборон…
І оберемки квітів, що ненавиділа  завше,
За гріш останній твій ,
Поза межею я пробачу ….
І не складала заповітів ,
Бо тобі – усю мене і книгу Ніцше,
Ти справді Вій?
 Я панна-відьма твоя ,
Не судилось  мати старчі, маразматичні нам з тобою звички,
 Я не ховатиму твою вставну щелепу,
Ти скриня скронь з банальною відмичкою,
 Іпсихіатр не назве мене «халепа»…
Не  в цім житті.













Код апокаліпсису
Вони помирали півночі,брикались
Сплітались,втікаючи в гіпоталамус
П'яніли від дотику вогняних крапель
Кричали мовчанням, формуючи казус.

І тисячі образів раптом в секунді
Летять через хмарний Олімп ,спотикаючись,
Коти у мішках чатують на будні
Ковбаси без м'яса як партія правляча

Поставити б фільтр на кілька декад,
В підручниках стереотипів системи
Жертва "миру" - під обстрілом плаче Багдад
Стояти чи бігти смертельна дилема

Реклама непотрібу,
Смайлів байдужих
Хтось закриває очі,
А ти їх на все мружиш.

Й коли наш світ взірветься,ніжно впаде
А за пророцтовм Майя, це вже незабаром,
Ти не мовчи на мене,з чаєм каркаде
Останній раз відвідаємо пари







Нірвана
Ти – моя ніжна нірвана,
Весела,зітлівша
Почищу пастою рани
В рекламі казали,що стануть біліші

Вони моя альма-матер,
Та,що вже східна
В дипломі очікую кратер,
Базари всміхнулись привітно

Ти знав,що ми перша з тобою відміна?
Бот и як і я потенційна людина,
Наш розум Чорнобиля жовтий барвінок
Він завжди хабарницький, давальний відмінок

Королевські почесті,
Ющенківські сльози,
Азаровські кровосісі,
Кличківські погрози

Нам Сократи пророчили пізнання світу :
Платити за воду,за дощ і за світло
Україно,це ти моя ніжна Нірвана,
Купи собі пластир на рани !





***
Я скину маски,ти - своє листя
Кольором щастя фарбуймо обійстя...

Тут пахне димом,на вогнищі спогадів
Тліють незримо життєві мелодії

Ти тихо заплачеш,так ніжно,дощами
Мовчанок гарячих листопад між нами...

Вітром примхливим по голому небу
Запустимо зливу на змучену Гебу

Наш з тобою альянс вартий сотень гармоній,
Двох душ дисонанс умістився в долонях

Ми натягнемо вчасно простирадло погоди
І бурштинові промені при першій нагоді

Я тиша пожовкла,що істини просить
На дахах обмоклих,а ти - моя осінь











***
Підсвідомості синє море
Дійсності сірий берег
Байдуже,що там говорять,
Ми вип'ємо правди келих

І душа вирушає в мандрівкку
По місцинах твоїх фантазій
Грає стара платівка
Скрізь і ніде одразу

Тут сонця бурштин тепліший
Химери живуть тут спокійно
І об'єктивів спалах
Це,певно,людське божевілля
На березі сірої дійсності

І плещеться в проміннях часу
Свідок всесвітних історій
З сапфірів зіткана маса,
Підсвідомості синє море…










***
Де мої жовті квіти?
Забрала перчена осінь
Ми знову тепер,як діти
Ми віримо в правду досі

Під порваним ходимо небом
Й носимо рвані думки
З них ллється тонований відчай
А може,  і все навпаки

Нам важко відкрити очі
Як жертвам сомнабулізму
Суспільного. Посеред ночі
Читай мені афоризми

То де ж мої жовті квіти,
Пожмакані та сп'янілі?
Картатими будуть звіти
Про те,як ми літо впустили

Сонячний мед  тік по вікнах
І скуштувати міг кожен
Тож  у непрограних війнах
Наше небо на вулик схоже.

По солоних пістрявих проспектах
Острівці з парасольок мандрують
Кольоровість широкого спектру
Власна осінь на склі занотує

Ти блукаєш по шарпаних зливах
І тавруєш слова пророчі,
«Не шукайте собі вродливих,
Бо занадто солодко шепочуть»

Хтось розбив тобі обрій навпіл,
І нема де ту правду подіти :
Ти несеш літа жовтий попіл
Спалених дощенту квітів.


Поема «7 життів»
У першому житті ти був моїм рабом,
А я корила собі губи і серця
Ти був додатком до скарбів й манірних шат,
Нас проковтнув тоді полиновий Содом
Не обирали гідного кінця
Тобі мій шах, мені твій ніжний мат

І в другому житті ті ж самі очі
Мене лякали сяйвом альбіноса
Я лицар твій, ти Дама мого гербу
Кидала погляди мені пророчі,
А ще троянди, що летіли скоса
За тебе на трибунах всіх роздер би

У цьому поєдинку відлетів я
На небо,ти - за мною, не барилась
Ціаністого калію доріжка
Тебе чекала і людське злослів’я,
У третьому житті ти відродилась
З народження прикутою до ліжка

А я ж твій лікар, так раптово склалось
(Хоча ти ж знаєш випадковості невипадкові)
У тебе я вдихав життя натхненно
Навколо горя щастя  оберталось
Твій голос я впізнав при першому же слові
Та я мовчав весь час як пульс у твоїх венах



І знову наші душі розлетілись,
В четвертий раз я у жіночій оболонці
Волосся,мов вогонь та трав’янисті очі
На грудях моїх змії вірно грілись
Були моїми тіло охоронцями
Я –відьма, ти - не знаєш,чого хочеш

Мій інквізитор, знов йдемО на барикади
І конфронтація позицій – надважлива
Мене вогню очисному віддати
Ти ладен,не вдивляючись у вади
Хоча природа твоя хтива
У тобі просить : не карати, а кохати

Та ти спалив і почуття до мене, й саму мене
Тобі клинок Іуди все ж свої всадили
У спину,саме спину,а не груди
Підступно кинули у жижу Сени
Ех,у  4 житті теж начудили -
Ми лиш цеглинки 2  у  кам’яній споруді

В наступному відродженні душі
Я жертва необдуманих маніпуляцій
А ти пірат, вивчаєш гаманці й  моря
Складаєш гімни та приборкуєш дощі
А я сама невинність,що зростала між акацій
Я позашлюбна  донька короля
Серцями ми зліпились як кліщи


Та хто нерівність соціальну відмінив?
І наші іскри згасли так й не запалавши
Ми милість Божу в розпачі втопили
У міленіумі втрачених віків
І поклик Ангелів в собі замаскувавши
Радіти намагалися щосили

У паралельних вимірах один без одного
Та вшосте помилитися – це звичка
Я детектив, англійської породи
Прибічник логіки та надприроднього
Одружений,обожнюю індичку
Запечену у свято за нагоди

Століття 19 механізує прогресивно
Ти продаєш у лавці  чорний шоколад
Тендітна дівчина-селянка із сірими очима
Красива незбагненно та провакативно,
У тобі я знайшов Свій Рай та Ад
Сором’язливо смикаєш плечима

Я зраджую дружині із віями твоїми
Твій дотик,наче масла хід по хлібу
І шрами  ти заповнила собою
Та відродила ніжно так, зануривши у мрії
Втекти з суспільних норм – це не без сліду
Мій сумнів став уже мені труною



Я не покинув Емілі сварливу
Тебе добили вуличні пліткарки
Словами викарбували вони тавро
З дощу грибного у жорстоку зливу
Потрапили ми ,не уникнув сварки
Сховав я від усіх своє нутро

А ти померла від бронхіту
Він викрав те повітря із легень
Що я вдихав під час коханих тих ночей
Я згас під старість від енцефаліту
Отак ми звикли марнувати щастя день
Найкраща ти була з-поміж усіх речей

Я не казав тобі,хто ти для мене
Та говорили очі замість слів
А ти чекала вияву любові
І танули сніги,і шелестіли клени
Я все-таки прошепотіти навіть не зумів
І пив-впивався  мигдалевої твоєї крові

У цьому 7 житті
серед первинних і вторинних реінкарнацій
Не відпущу тебе, впізнала по мурашнику
Що бігає по шкірі, на меті
Вже не теорія, а практика душевних дислокацій
Крізь сонця відлік  -  де жавю і вже не страшно

Сказати речення, що консервують мій язик
Цукрують нерви, наче так і треба
Я Тебе несла в собі крізь галактики
І не кажи,що ти від мене вже відвик
З тобою я – це Всесвіт, а без тебе як амеба
На 6 життів нам вистачило практики

Я вимовлю, що я тебе БОЖЕволію
Волію тебе бачити у своїх крихтах
Дзвонити мовчки і кидати трубку
Удвох вбивати сум-меланхолію
На мовах всіх,  численних манускриптах
Словом «кохаю» розпалювати грубку….





***
Курили природи останню неміч
Співали й встигали струсити попіл
Шукали бога, шукали свого
Жовто-блакитного єдинорога

Як будеш відвертим , то
Не забудь розпластати ,
Як простирадло для сушки
Роздерту, не білу, а сіру душу

Століття,яке уперед-уперед біжить
ти не думав, ти у колисці суспільства спав
Світлини неофотографа  що придбав
Апарат, і вже думає -  має право спинити мить

Графо-не графи-не герцоги-все ж таки-графомани
Не хворіють на грип, їх віршами вже лихоманить
І ніхто нікому ніколи нічого НЕ
Пустка посмішок ще не затягує? Так затягне










***
Я море перцево-перлиннне
Відкрите для чайок-туристів
Рафінована сіль у глибинах
Як рубці на тілах декабристів
У мені випорожнюють зайве
Те,що в тілі з душею не йметься,
Дзвін монет ,взятих в когось у займи.
Під самбуку мій джин схаменеться
Твоє тіло в солодкій оскомі,
А обіцянки – подих вокзалів
Дві стихії у пляшці Боржомі
Дві буденності серед граалів
Моє  море тебе поглинуло
Крики чайок моїх – твоє нОцебо
Обіцяти себе я не встигнула
Заклювали мене твої бОцяни













***
Вабить та до себе кличе
Людських чердець вогонь безцінний
Люблю його , бо він нетлінний,
Дарує нам надію – вічний

Зриваю пелюстки самотньої  душі
Та з сумом заглядаю в саму себе
Перед собою бачу синє,чисте небо,
В якому птахами летять мої думки, листи до тебе
Тепер собі їх  залиши.

Не буду плакати ,даремно сльози витрачати
Як дивно, я не хочу в пріву забуття летіти,
А хочу жити , співчувати, розуміти,
Не як рослина просто існувати.














***   
За всі несказані слова,
За всі непрожиті хвилини
Мене ти не вини – пробач
І не ховай тепла очей віднині

За всі несказані слова
За всі непрожиті хвилини,
Що я зібрати не змогла,
Т а боротьба ,вона була,
Немов  потік думок пекучих у судинах.

За всі несказані слова,
За всі непрожиті хвилини
Віддати кров свою повинна,
Поки надія ще жива.

По нотах я зіграю долю,
Ту, що сміється уві сні
По замкненому йдемо колу
Будь щирою хоча би у пітьмі


*** 
***
Ти мене здерла.
З полотен здерла.
Стягнула з шиї даровані перла..
..і душу мою по шматочках зжерла,
Я знову від рук твоїх ніжних померла!
Ти соком лимонним всі рани затерла
Коли мене скинула з неба  Говерла.

***   
***

На білих кістках
Чорним паролем
На тебе тиснуть,
Співаєш болем

У недрах своїх
Тримаєш жовтих
Сердець сувої,
Для всіх ти мотлох

Регалії Баха давно померли,
З криком по тобі дубасить стерва..
Природа дуальна твоїх артерій, -
В тобі сакральний послід містерій

Від шансону терпкого
Будеш довго п'яним,
Не мозоль підлогу
Сліпе фортепіано





Гітара
Моє серце-гітара,
Були порвані струни
І мовчав інструмент
У пилу позабутий

То була справжня кара –
Відвернуась Фортуна
І душі елемент був у морок закутий

Та прийшов сюди ти,
І налагодив серце,
І заграв ти на ньому мелодію щастя

Щиро,сильно й без нот..
Загули мегагерци,
Так як тобі,це нікому не вдасться













Розмова з морем
(Монолог)
Примхливі хвилі берег обіймають
Вони безсилі проти вічного, що не зникає
Малюють піною скаженою пастки
Отак й мені би стерти хвилями думки
Що , мов пісок гучний у голові

Як не заплутатись у павутинні днів?
Як стримати потоки зайвих слів?
Змиритись і пір’їною за вітром полетіти?
Коритись болю, що нема кому з тобою порадіти?
Що не до тебе, як до сонця, линуть люди,
Що не тобі дарують усмішки усюди?
Подібне до подібного ж бо, чи не так?
Напишемо трактати ,ліквідуємо брак.
Світ суперечливий, ми затуляємось від нього самі,
Нарікаючи водночас, що нема довіри, легко стати ворогами..
Ворожість,дружба, заздрість, щирий подив, блиск у очах, обіймів міцний дотик
Навіть страх.
Хоча би так, аби лиш не байдужість,
Що сліпить очі і вишкрібує нам душі,
Рівняє дні і ночі, у повітрі і на суші

А думка це є кулька, дай же їй злетіти
Лише повір у те, що можна легко жити!
Важку вагу нестерпну відпусти
Пірнати можна навіть як не вмієш ти пливсти..
А переймання днем -  залиш його до ночі,
І прагнення ловити погляди,
Хіба цього ти хочеш?
Ніщо не вічне, і не з цього буде попит
Ти знаєш, хто ти? А шукаєш?
І кожному своє, про це  ми забуваємо і
Частенько  одежини чужі на себе приміряємо.


А море стихло..
Кидаю каміння, кидаю думки
Мене настигло раптом :
Вознесіння неможливо без падіння й навпаки
І я пішов, відкривши морю всі гріхи і душу
Втомився бути сильним,
Але мушу.
















Полювання
Апробація моїх нервів тобі зарахована
Ми палили,неначе сьогодні остання п’ятниця.
Наші душі поколоті, хмелем реклама прихована
Для статистики соціологам сльози зостануться

Друзі думають певно, що ти мій сумний Орфей,
Корифей семиструнного розпачу, - все це брехня!
Знаю я достеменно, міцна в медоїда броня,
Та не в тебе : ти не завойовник, всього лиш трофей.




















***
Павутиння венозних вулиць
Підпадало під світло карбункула
Камасутра дерев для бездомних собак
Перекотиполе зім’ятих листків та пакетів
І за морозиво платиш дефакто кредиткою
Наче хіпі,ти вештаєшся по рожевих провулках
Мрієш про кеди диряві, мозолячи теплу бруківку
Взуттям від Армані
Мости сутінкові у димнім, мирськім тумані
Рафіновано п’яні


***

Я зроблю хід конем: скажу у вічі,
 що в мене тепер номер інший
Забракне у легенях нам фонем
ТИ перепитаєш мене двічі

Сорочка попрасована не мною –
Так з ким всю ніч ти простирадла жмакав?
Без болю я здаюся і без бою.
Я вию, наче вільний вовкулака

Лінивий дощ нашіптує молитви
А за ладАн твоїх парфумів шлейф
Я виграла в любові усі битви
Зникай з життя, як вітер, а не дрейф