Де мої жовті квіти?
Забрала перчена осінь.
Ми знову тепер,як діти,
Ми віримо в правду досі
Під порваним ходимо небом
Й носимо рвані думки,
З них ллється тонований відчай,
А може, і все навпаки.
Нам важко відкрити очі,
Як жертвам сомнабулізму
Суспільного. Посеред ночі
Читай мені афоризми.
То де ж мої жовті квіти,
Пожмакані та сп'янілі?
Картатими будуть звіти
Про те,як ми літо впустили.
Сонячний мед тік по вікнах
І скуштувати міг кожен.
Тож у непрограних війнах
Наше небо на вулик схоже.
По солоних пістрявих проспектах
Острівці з парасольок мандрують.
Кольоровість широкого спектру
Власна осінь на склі занотує.
Ти блукаєш по шарпаних зливах
І тавруєш слова пророчі,
«Не шукайте собі вродливих,
Бо занадто солодко шепочуть».
Хтось розбив тобі обрій навпіл,
І нема де ту правду подіти:
Ти несеш літа жовтий попіл
Спалених дощенту квітів.
***
© Copyright: Алина Демчук, 2022
Свидетельство о публикации №122102700448
Свидетельство о публикации №122102700448
Рецензии