Вабить та до себе кличе
Людських чердець вогонь безцінний
Люблю його , бо він нетлінний,
Дарує нам надію – вічний
Зриваю пелюстки самотньої душі
Та з сумом заглядаю в саму себе
Перед собою бачу синє,чисте небо,
В якому птахами летять мої думки, листи до тебе
Тепер собі їх залиши.
Не буду плакати, даремно сльози витрачати
Як дивно, я не хочу в пріву забуття летіти,
А хочу жити, співчувати, розуміти,
Не як рослина просто існувати.
***
© Copyright: Алина Демчук, 2022
Свидетельство о публикации №122102700442
Свидетельство о публикации №122102700442
Рецензии