Новий Бренн, або епiко-критична сатира

Він виходить на сцену
Й нехтує
Римою, світом, собою -
Заради чого?

Заради чого
Його проклинають енциклопедії,
Не може докликатись податкова
Та оточують вогненним дротом жінки?

Як він плекає
Свою контркультурність,
Естетичну агонію,
Зооморфізм, деструкцію,
Брутальність?

Ох, якби всі ми не боялися
Критикувати хіпі та бітників,
Якби ми були дійсно чесними,
Ми б не продиралися
Крізь його недосублімовані хащі...

Може, ми придбали б авто
Без верху
Навіть зараз,
Після пандемії,
Слухали б джаз
Та не підносили
Чиїхось надривних
Тестостеронових
Симфоній?

 II

Ми (жінки-науковиці)
Залишаємось собою
Навіть 10 років після випуску,
Навіть тоді,
Коли нікчемні постулати й аксіоми
Стерті в пил,
І немає в нашому арсеналі
Напоїв сильніших за каву,
Та й не кавуватиме він з нами,
Бо він - відчайдушний автостопник.

III

На таємних зборах
Ті, кого він собою не вразив,
Кого не тягнув у вогкі й несамовиті обійми,
Тепер згадують його як тінь,
Як туман,
Як припортовий галас,
Адже він пише про Ерос,
А нам до вподоби
Адажіо,
Анданте,
Секстанти,
Велич бридких та далеких
Зір,
Тобто Сторге
Й трохи Агапе.

Він на сцені -
Тиран чи жертва?

Його
Вінценосні сюжети -
Це реалізм
У дусі Каутільї,
Я хочу бачити книгу
Й не бажаю з нею стикатися.

Забороняти треба не таких поетів,
А контролювати сам по собі Ерос,
Бо ця пасіонарність
Могла б перетворити його
На нового Ландау,
А він -
Всього лише
Майбутній
Кортасар.

IV

Бурхливо сперечаємось
Про причини його успіху -
Чи то батьки з партквитками,
Чи то перса коханки на "джипі",
Чи то читання джапи й мантр,
Але він ліпить із себе атавізм,
Плутаючи свободу й безкарність.