Босим по склу… Він прийшов закривавлений вщент,
ніби з катівні, де смерть на тортури міняють
з жалем для ката. Напевно, невдалий момент
ним було обрано там, де надію плекають
в розуму втомі. Бажання, нарешті, дійти
на самоті до воріт, під якими апостол
грає ключами, постало як шлях до мети
впасти в безодню. Себе рятувати так просто
тим, хто вирує, мов натовп знедолених. Шлях
вічно миттєвих засіяний білим насінням
чорних зірок, що пророчать вогонь на щаблях,
створених першим. Життєвого смутку коріння
всохло без радощів миру в зіницях весни,
п’яної взимку від холоду сніжної ночі.
Досвід підказує: бійся себе і війни.
Серце кричить про кохання як тексти пророчі.
Все обійшлося. Рукою махнув диригент
і глядачі розчинилися в темряві зали.
Босим по склу. Він прийшов закривавлений вщент.
Тільки намарно - слідів за секунду не стало…
Босим по склу
© Copyright: Александр Ноцкий, 2022
Свидетельство о публикации №122102400936
Свидетельство о публикации №122102400936
Рецензии
