Письмо

   І.Небеленчук
«…Ви пробачте, матусю,
пишу до вас дуже рідко.
Все нівроку, матусю.
Настала нарешті весна.
Як ви, мамо, живете?
І як поживає там Квітка?
Чи забула, маб;ть?
Чи сумує без мене вона?
Як здоровиться, мамо?
Як ваші, рідненька, коліна?
Чи все ж т;к допікають
вони вам, матусю, вночі?
Уже, мамочко, скоро
вбереться у шати калина.
Чорнобривці розквітнуть,
гучніш задзвенять ручаї.
Як Бровко поживає? А Мурка?
Чи тепле повітря?
Що там, мамо, горіх?
Відійшов від обіймів зими?
Ви, матусю, не плачте.
Все добре, насправді. Повірте!
Заквітує Вкраїна
без подиху тої війни.
В нас воєнні навчання.
Вже скоро, в наступному році
Я прийду»...
Так писав із окопу матусі солдат.
І пром;вчав про те,
що у битві загинули хлопці
І блокпост розбомбило
нещадно системою «Град».
І пром;вчав про те,
що від ран помирало ще троє,
І що десь у шпиталях
лежать непритомні бійці…
Написав і згадав,
як в дитинстві, в нерівнім двобої
Насадив «ворогам»
«ліхтарі» і гарненькі синці.
Тут... Тут війна,
не цікава дитяча забава.
Тут стріляють насправді.
Тут кулі, поранення, кров…
Лиш була би здорова
і довго жила рідна мама.
А бійці вже покажуть
незгасну синівську любов.
Все питав про здоров’я, гор;д.
І – ні звістки про себе.
Все писав і писав
із окопу в полоні весни…
Сніг зійшов. Гріло сонце.
Дивилося лагідно небо…
А солдат лист писав…
І здавалось – немає війни…
***
"...Вы простите, мамуля,
Что пишу очень редко.
Да всё некогда, мама.
Наконец-то настала весна.
Как Вы, мама, живёте?
И как поживает там Квитка?
Забыла меня?
Иль скучает там без меня?
Как здоровиться, мама?
Как Ваши, родная, колени?
Или всё ж допекают
Они Вам, мамуля, ночами?
Уже, мамочка, скоро
Покроется цветом калина.
Чернобривцы раскроются,
Громче зазвенят ручейки.
Как Бровко поживает?  А Мурка?
Ветер теплее?
Как там, мама, орех?
Отошёл от объятий зимы?
Вы, мамуля, не плачьте.
Всё отлично, правда. Поверьте!
Расцветёт страна
Без дыхания войны.
У нас военные учения.
Уже в наступающем году
Я приду"...
Так писал из окопа маме солдат.
Промолчал он про то, что погибли ребята
Их блок пост разбомбило
Беспощадно системой "Град".
И промолчал про то,
Что от ран умерли ещё трое,
И где-то в госпиталях
Лежат без сознанья бойцы...
Написал он и вспомнил,
Как в детстве в неравной драке
Насадил он "врагам"
"Фонари" и хорошие синяки.
Здесь... Здесь война,
Не детская забава.
Здесь стреляют по-настоящему.
Здесь пули, ранения, кровь...
Лишь бы была ты здорова.
И долго жила, родная мама.
А бойцы уж покажут,
Что значит сыновья любовь.
Всё расспрашивал про здоровье, огород.
И - ни капли про себя.
Он писал и писал
Из окопа в плену у весны...
Снег растаял. Грело солнце.
Смотрело кротко небо...
А солдат письмо писал...
И казалось ему - нет войны...