И не молчит душа

   І.Небеленчук
І не мовчить душа. Волає нишком в тиші,
Збираючи жалі й розхристані думки.
Вона сьогодні вам укотре лист напише,
А вирватись словам... Міцні ж висять замки
На долі, в серці, скрізь - така життєва смуга.
Її не перейти, бо шлях не із простих.
Я, пане, вас... О ні! Чи вас назвати другом?
Та зціплені уста. І тільки сняться сни.
Де вітром ви прийшли, а може зорепадом,
Де ранком пролились у сяйві сонця враз...
Цілує шиби дощ. І звуків міріади
Спадають на асфальт... Той монотонний джаз
У душу пробива. У відповідь мовчання.
Чи ж я наснюсь вам, пане? Чи колись наснюсь?..
У присмерку років дозріло те кохання,
А я собі у тім зізнатися боюсь.
***
И не молчит душа. Взывает осторожно в тишине,
Собирая жалкие и растрепанные мысли.
Она сегодня вам в очередной раз письмо напишет,
А вырваться словам... Крепкие висят замки
На судьбе, в сердце, везде – такова жизненная полоса.
Ее не перейти, потому что путь не из простых.
Я вас, господин... О нет! Или вас назвать другом?
Да стиснуты уста. И только снятся сны.
Где ветром вы пришли, а может звездопадом,
Где утром пролились в сиянии солнца сразу...
Целует стекла дождь. И звуков мириады
Спадают на асфальт... Тот монотонный джаз
В душу пробивающий. В ответ на молчание.
Разве я вам приснюсь, господин? Когда-нибудь приснюсь?..
В сумерках лет созрела та любовь,
А я себе в этом признаться боюсь.