Замрiяна

Замріяна, тиха. Немовби відсутня -
Не зараз. Не тут. Зупиняється час.
Якби хоч на мить зазирнути в майбутнє!
Я вірю - там світло і мир для всіх нас!

Про що українська душа моя мріє?
Про небо спокійне і ніч без негод.
Про дружбу навік, що обійме й зігріє,
І низку яскравих, веселих пригод.

А ще мрію палко про щирі розмови,
Що довгі і захопливі, аж до рання.
І щоб до світанку гуляти нам знову,
Блукаючи містом нічним навмання.

Я мрію про те, щоб до кожної хати
Усміхнено-втомлене щастя зайшло,
І всіх заспокоїло, мов рідна мати,
Забравши бажання в них коїти зло.

А ще я так хочу, щоб сяйво натхнення
Ніколи не згасло у творчих серцях,
І вогники - жовті, рожеві, зелені
Веселкою розмалювали цей шлях.

Щоб люблячі люди не втратили руки,
Що міцно тримають у будь-який час,
І душі не знали їх суму розлуки,
А правда приймалась, як є - без прикрас.

Дивлюсь зачарована. Ніби не бачу,
Але відчуваю думки і слова
Людей, що сміються, хвилюються, плачуть,
В очах їх ховається мрія жива.

Можливо, наївно. І мрії - як діти,
Але ж як без них? Уявляєш? Я - ні.
В них сила, сміливість, і прагнення жити,
І волі людської безсмертні вогні.