Кожна подорож приводить кудись,
Навіть та, що без кінця і без краю.
Вже не буде так, як було колись,
Невловиму мить життя обіймаю,
Та й на волю відпускаю, до хмар,
До туману, що спускається нижче.
Чую музику невидимих чар
У містичній і замріяній тиші
Я іду, шуршить пожовкла трава,
Йду без карти, без речей за спиною
Мерзла річка тиху пісню співа,
Ліс казковою чарує красою,
Мокре листя обіймає лице,
Кличе дощ лишитись хоч на хвилину,
Відчуваю, наче тану живцем
І краплиною туманною лину,
Замерзаю... Та відкинувши страх,
Все дорогами новими блукаю
І не знаючи, куди веде шлях,
Вірю в те, що хтось на мене чекає,
Хтось блукає в дивних сутінках теж,
І надія його в серці палає.
Хтось так само бачить обрій без меж
У дорозі без кінця і без краю...
Подорож
© Copyright: Анита Левицкая, 2022
Свидетельство о публикации №122102001934
Свидетельство о публикации №122102001934
Рецензии