П-д на рус. - А. Матвiйчук - Нiч на Володимирськiй

Мой перевод на русский язык стихотворения
Анатолия Матвийчука "НІЧ НА ВОЛОДИМИРСЬКІЙ":

      НОЧЬ НА ВЛАДИМИРСКОЙ
       (Фантасмагория)

Однажды осеннею ночью
я видел виденье воочию -
два статуи вместе гуляли,
оставив свои пьедесталы.

Блуждали они, в лунных бликах
на бронзовых выцветших ликах,
как тёмные глыбы, ходили
и тихо себе говорили:

- Ну здравствуй, Тарас, наш ты отче,
какая нам выпала ночка -
вокруг и тепло так, и тихо,
как будто нет горя и лиха!

- Привет, Михаил, мой дружище!
Ох, не до погоды мне нынче,
ох, мысли меня беспокоят,
душа каменеет и ноет.

Писал же вам, глупым, я даже -
чтоб были всегда вы на страже.
и как бы там в мире ни стало,
москаликам не доверяли..

Моё вы не слушали слово,
орде той поверили снова,
купились на байку о братстве -
и вот до сих пор это бл*дство...

- Согласен я, - мы оплошали...
Что делать -  глаза-то видали...
Но думали - всё обойдётся,
когда-то судьба улыбнётся...

И, может, не так всё трагично,
и эта беда - не навечно,
изменятся время и люди,
и всё хорошо, может, будет...

Но тут загудело-завыло,
бабахнуло и закрутило,
от взрыва земля задрожала,
и двое назад побежали,

назад на свои пьедесталы -
и снова гранитными стали.
Услышали может, иль нет,
как Киев пылает в огне,
как с неба, со звёздных высот,
ракеты "брат старший" нам шлёт...

Эмма Иванова.
17.10.2022г.
================================

        Оригінал:
   Анатолій Матвійчук

  НІЧ НА ВОЛОДИМИРСЬКІЙ
     (фантасмагорія)

Осінньої тихої ночі,
Я бачив видіння пророче -
Дві постаті разом гуляли,
Лишивши свої п”єдестали.

Блукали при місячнім світлі,
Якісь бронзувато поблідлі,
Мов темні базальтові брили.
І тихо собі говорили:

- Ну, здрастуй, наш батьку Тарасе,
От нічка сьогодні вдалася -
Так тепло довкола і тихо,
Здається, ні горя, ні лиха!

- Вітаю, Михайле, мій друже,
Мені ця погода байдужа, -
Тривожать мене мої думи
Й душа кам”яніє від суму.

Писав же вам, дурням негожим,
Щоб завжди були на сторожі.
І як би на світі не стало,
Мос....ликам не довіряли.

А ви ж, молоді й гонорові, -
Орді цій повірили знову,
Купились на байку про братство -
І маєм донині це бл*дство...

- Тарасе, наш батьку пророчий,
Що вдієш - ну, бачили очі,
Та думали якось минеться,
І доля колись посміхнеться...

І може не все так трагічно,
Це лихо - воно ж не навічно -
Часи поміняються й люди,
І може все добре ще буде...

Аж тут загуло і завило,
Бабахнуло і закрутило.
І дим закурився увись -
І двоє помчали кудись.

Вернулися на п”єдестали -
І знов монументами стали.
Чи чули вони, а чи ні,
Як Київ палав у вогні,

Як з неба, з його висоти,
Ракетами били “брати”...

(Текст взят со страницы А.Матвийчука в ФБ, запись от 11 октября 2022г.)