Видніші з віком Рубікони,
мов перешкоди на шляху;
хмурнІшають святі ікони,
як впізнають людську пИху.
А ми, вчорашні щирі діти,
з розчаруванням у серцЯх,
ми розучилися радіти
і веселИтись без кінця...
обрАз каміння давить спину;
тягар згинає з заборон;
а доля гонить безупинно
на ще страшніший Рубікон.
Спинитися б та роздивитись,-
навколо Едема Сади:
плодів смачних звисають віти,-
колись їх сам Творець садив
для нас оголених і юних,
ясніших від краплин роси.
ТаЇлись в кожній квітці руни
Любові чистої й краси.
Забулося. Тепер до скону
пИху задовільнити щоб,
об товсті стіни Рубікону
ми будем розбивати лоб...
Рубiкони
© Copyright: Ева Сокол 2, 2022
Свидетельство о публикации №122101601927
Свидетельство о публикации №122101601927
Рецензии