Роковини
Вже рік, як я ковтаю своі сльози,
Не гасить «горе-смуток», навіть час…
Вквітчали, знов твою могилу Рози,
Я іх тобі, мій сину, принесу іще не раз!
Ятрить душа і плаче криком серце,
За що, тебе забрала, в мене злая Доля…
Пече в грудях, неначе Чилі-перцем,
І я - така вже безпорадна, як в степу тополя!
Мій любий сину, я завжди з тобою:
Ти - моє щастя, Хрест, великий біль…
Ти - моя квітка, що цвіте весною,
Душею не замінний, як до столу сіль!
Ті почуття, пізнає тільки мати,
Що серце дарувала з перших днів…
Вона: твій щит, забрало, лати-
Не легко було дбати про своїх синів!
Хай біль зостанеться лишень, зі мною,
А сльози висихають знову, вдень…
Ще скільки матерів, дітей - скалічених війною,
Та стрінемо всі Перемогу, й заспіваємо гуртом, усі пісень!
14 жовтня 2022 року
Годовщина
© Copyright: Виталий Косенко, 2022
Свидетельство о публикации №122101507107
Свидетельство о публикации №122101507107
Рецензии