Половеччина

Чи була на світі Половеччина?
Чи в степах блукала таборами?
В спеку спала в юртах, ждала вечора,
Щоб рушати далі з табунами.

Не безмежною була - безмежою,
Бо для неї меж не існувало.
В Русь перекидалася пожежею,
Різала, палила, біснувалась

І спасалась по-злодійськи втечею
З бранками й грабунками. А згодом
Русь щораз карала Половеччину
Блискавичним нищівним походом.

Не корю тебе я, Половеччино,
За твої розбої, маю вдачу
Русича - не забуваю дечого,
Та за кривди в час скрутний пробачу.

Тож, коли з-за Дону тихоплинного
Грянув грім над половецьким станом,
Вийшли наші разом з половчинами
В чисте поле проти Чінгіз-хана

Й разом полягли. Була приречена
Половеччина. В Причорномор`ї
Й Приазов`ї зникла Половеччина
Як частина нашої історії.

Чи, розтоптана лихими ордами,
Повелася з ними як повія? 
Чи, змішавшись з іншими народами,
Їм дала гарячу кров розбійну?

Чи заціпенілою, заснулою
Згасла в золотоординській комі?
Тільки в небі понад степом сунуть
Хмари, наче половецькі коні.

Скрізь в землі, від Дону до Одещини,
Половецьких лат ржавіє криця.
Над похованою Половеччиною
Половіє золотом пшениція.

         2013


.