Сплять гребцi

Сплять в галері гребці заковані -
Мореміри, раби морів.
Метушиться Пірей невтомний
І крізь сон їх гуде, мов рій.

Скоро веслами море міряти .
Дням в дорозі забудеш лік.
До Колхіди - немов до Місяця.
Море, море. Десятий вік.

Спить мій пращур, мов птах у вирії,
Бачить Славію, отчий край.
Сіль роз`їла криваві виразки,
В чорні рани вп`ялась, мов краб.

Почорніло чоло, змарніло.
Дні неволі - тяжкі вони.
Голова чи від солі біла,
Чи від ранньої сивини.

З майбуття я дивлюсь, віддалений
На десяток століть. Глибіінь.
Промайнуло, в безодню кануло
Сорок, пращуре, поколінь.

Та в мені твої рани ниють.
В мене кров твоя й піт з чола.
Ой, болюча незрима ниточка
Через сорок  сердець пройшла.

І росте, мов жива галузка,
Вже з сердечка дочки увись.
Ти на ниточці, пращуре, вузликом.
Чуєш, вузлику? Розв`яжись!

Нас нема ще. Ми тільки жеврієм.
І на світі не буде нас,
Якщо викинуть морю в черево
Твоє тіло в останній час.

Глянь, нас скільки! Творити хочемо.
Ми з майбутнього голоси.
Тож втечи. Якщо треба, по-вовчому
Навіть руку перегризи.

Море піниться, грає гравієм.
Сонце в хвилях. Чаїний крик.
Літаком від Колхіди до Славії -
Дві години. Двадцятий вік.

       2013