Цей вівторок неначе п’ятниця,
Ну, а щастя, насправді, дріб’язок:
Це, здавалось, така апатія,
Та, насправді, вона запізниться.
Як заведено за лаштунками,
Доторкнеться лиш тільки поглядом.
Ця мадам, як життя, спокуслива,
Загадковість повіє космосом.
Ця мадам, як гроза, раптовістю
Охопила усе, до крайнощів.
Серце дико в тобі колотиться,
Але більше ніяких радощів:
Усміхнеться, і не згадається,
Озирнеться лиш напівобертом…
Ти таку не шукав, не каявся,
А дісталось з раптовим подихом.
Не забудеш ніяк, не стримуйся!
Допивай той напій гіркий.
Цей вівторок таки зупиниться,
А до п’ятниці ще б дійти…
Але щастя, насправді, дріб’язок,
І за гроші не знайдеш спокій.
Це був дуже раптовий підсумок,
Незапрошений милий клопіт:
І небажана гостя в залі,
І стакани пусті примножаться,
А вона, як вино в бокалі –
Так хотілося, а не можеться…
09.10.2022
© Inna Омут, 2022
Так хот1лося, а не можеться
© Copyright: Инна Омут, 2022
Свидетельство о публикации №122100906147
Свидетельство о публикации №122100906147
Рецензии