Н. Зеров. Водник
(1890-1937)
Водник.
(Воспоминание).
Был август, ночь, разбитый Фаэтон
Печально погружался в темень яра;
И пламенели дальние Стожары,
И опускался слева Орион.
Вот журавля скрипучий долгий тон,
И желоб напоил коней почтовых;
Сырой туман разлился на просторы,
И холодком прогнал мой первый сон.
Я-маленький, гляжу наверх, мечтаю,-
Созвездия рассыпаны без краю,-
И в золотистых россыпях тону.
И вновь дремота на пушистых лапах,
Качает дол, седую глубину,
И поля росяной холодный запах.
***
ВОДНИК.
(Спогад)
Був серпень, ніч; розбитий Фаетон
Жалібно поринав у вогкість яру;
Цвіли над обрієм огні Стожару,
І лівим боком сходив Оріон.
Ось журавля скрипучий довгий тон,
І жолоб напува поштову пару;
Устав туман і виповнив мочару,
І холодком прогнав мій перший сон.
І я, малий, з-під будки оглядаю
Небесну мапу, зоряну, безкраю,
І в золотих розсипинах тону.
І знов дрімота у пухнатих лапах
Колише діл, і сиву глибину,
І поля росяний холодний запах.
30.08.1931
Свидетельство о публикации №122100803195