Праслово

Сиділи кроманьйонці коло вогнища,
Чи просто грілись, чи вечерю смажили.
Гілля тріщало, вився дим над дворищем,
Тяг вітерець його з вогню, мов пржу.

Вже вечір в хащі лісовій чорнів
Тим мороком, що згодом  стане ніччю.
То був один із тих правечорів,
В котрі слова народжувались вічні.

І встав мій пращур і щасливий згріб
В обійми дужі та ласкаві брата,
І вирвалось з грудей його, мов хрип,
Незграбне щось та волохате: - Бхрахтхар!

І раптом стрепенулось, наче птах,
І полетіло у майбутні весни,
В прийдешні долі, щоб звучать в віках,
Жить в різних мовах зернятком братерства.

Адже багато тисяч літ підряд
З тих пір, як вперше злинуло над світом,
Серця і руки з`єднує завсіди.
Це ж бхратар, frater, Bruder, brother  - брат.

В стемнілім небі прибували зорі.
Принишк вогонь і наче зблід, згасаючи.
А кроманьйонці слово всс повторювали,
Ще повної ціни йому не знаючи.

Всё пальцями один в другого тикали.
Було їи тепло, словом тим поміченим.
І тихо-тихо так секунди ті`кали
В годиннику, якому назва - вічність.

          2013