Останні рОки піски пустелі
без міражів, без криниць глибоких,
сягали вікон, а потім - стелі,
гасили мрії, надії, кроки...
і я не бачила сонця й неба,
зів'яле листя, квітучу вишню,-
пісок пустелі вбивав потреби,
мені здавалось,- я всюди лишня...
як вибиратися ніц уяви,
бо мотивація на нулеві;
пісок усюди : і зліва й справа,
неначе двері міцні, сталеві.
Піскова бранка, я, мАбуть, спала
і та пустеля мені наснилась...
потОму сонна облуда впала,
гаряче серце відчуло силу;
відкрились очі - весь світ довкола
такий врочистий, такий яскравий...
а я, зі сну, розпашіла, гола,
його спитала :
- ти будеш каву?
Сон
© Copyright: Ева Сокол 2, 2022
Свидетельство о публикации №122100402148
Свидетельство о публикации №122100402148
Рецензии