Посвящение мадам Коверза

Там вмерла росийська мова
У відпустку із війни син зайшов до хати,
"Добрий вечір, мої рідні!" - став батьків вітати.
Батько й мати сину раді, плачуть, обіймають,
А опісля за столом його і питають:

– Почему не говоришь на русском, сыночек?
Почему на украинском, на русском не хочешь.
Что случилось, расскажи? Причина какая?
Уж три года тут война, льётся кровь людская.

– Мамо! Ми в бою взяли у полон солдата,
Відвели його в бліндаж до свого комбата.
Лейтенант був із Росії, документ при ньому,
Що робили на Донбасі, зізнався в усьому.

Розказав, як в українців із танків стріляли,
Я ж пригадував, як друзі від ран помирали.
І коли в нас закінчилась з ворогом розмова –
Там відразу і померла та російська мова.

;Валентина Коверза, книга "НЕСКОРЕНА"



Облагородил этот провинциальный волапюк мадам Коверзы:

У відпустку із війни син зайшов до хати,
Привітався із батьками, та давай зітхати:
- Вёз вам новый телевизор, сережки Одарке,
Но ****а сепарня отняла подарки.

Батько як стояв закляк, мов пам"ятник Бандері,
Мати раком непритомно впала біля двері.
- Вся родина з давнини живе під Франковськом,
Чому став ти розмовляти раптом на московськом?

- Мама! Когда бегли мы из под Иловайска,
Взяла в плен нас сепарня, стала издеваться.
"Что забыл тут?" говорят строго и сурово,
В тот же миг забыл я там нашу ридну мову.