А дощ плаче
Невже він відчуває біль?
І цей тягар, що гнітить плечі
Він приміряє на собі?
Чи він за нас благає Бога
Немов в скорботі матері?
Сльозами встелена дорога
Не видно сонця, ні зорі.
...Та скоро зміниться картина,
Настане ранок, вірю я,
І мати знов побачить сина,
А він - дружину і дитя!
Ці мрії, ці прості молитви ,
Так гріють серце, бо любов,
Усе прощає...Злоба, вбивства,
Не звільнить жодного з оков.
Свидетельство о публикации №122100201966