Прохання

Привітайся зі мною… Я - натяк про зміни на краще…
За моїми плечима століття пустої ходи
у веселому натовпі аналогічно пропащих,
що шукають спасіння на темних стежках в нікуди…

Там чекають на спокій, з якого жевріючий розум
приготує щось дивне на втіху чужинським віршам…
Тут же - плекана осінь, сміється зимовим погрозам,
за якими ховається смерті прозора душа…

У пожовклому листі хтось геть випадковий шепоче
про музичне проміння удосвіта втрачених зір,
а за мною лежить біле поле холодної ночі,
мов простий килимок для стрибка у ілюзії вир…

Ти - засмучений біллю від втрат у минулому… Знаю.
Піднебесне буття так не схоже на мрії про рай…
Але кожного з нас не майбутнє собі обирає,
а минуле, що в хтивості встало на відчаю край.

Перехрестя зволожених вулиць нарізали місто
на зразки геометрії… Злий перехожий в пальто
проклинає реальність, просякнуту духом нечистим,
в глибині розуміючи, він - очманілий ніхто…

За лаштунками ранку чиєсь прогоріле видіння
пригортає свою випадковість, а я, мов той птах,
безтурботно літаю у снах, розмальованих синню,
і не знаю, а що таке нині свідомості страх…

Але все це - пусте. І… нехай бути щирим все важче,
а потріпане серце ніяк не заб’ється само -
привітайся зі мною… Я - натяк про зміни на краще.
І вони недалеко. Буквально за рогом. Йдемо…